Крила
(А.Перижок)

Очі на зорі, зорі та вирій
Хто їх пробачить, сич мабуть сивий
Що горлопає, він мабуть знає.
Хто має крила, лише той літає
Між зорями в небі, пісню співає.

Пісню співає, сумну, як життя
Що звідти немає вже вороття.
Нема за життя крила де взяти
Повзати можна, але не літати.
Крила тобі, тобі сумувати,
Крила тобі, тобі сумувати.

Душа має крила, та тіло замліло
За що караєш ти мене?
Небесна сила.

Пробач батько сич, чи може завию
Співати не вмію, то душу розкрию.
Боляче серцю, що любов поховало
Ніколи воно не вмирало.
Схоже мене життя покарало,
Схоже мене життя покарало.

Рідна земля
(А.Перижок)

Обрій там синє небо
Шепоче трава навколо.
Дишуть гори, лелека, над тобою
Своє робить коло.

Занурилось сонце у небокрай
Прокинься душа та співай
Про кожного птаха та звіра
Що Рідна Земля, то життєва сила!

Кличе, кличе, кличе тебе,
Рідна Земля - серце твоє.
Кличе, кличе, кличе тебе,
Рідна Земля - серце твоє.
Серце твоє.

Ти не лякайся, якщо прийде ніч
Тобі колискову співатиме сич.
Ліжком тобі буде трава
Тебе приголубить Рідна Земля.

Намалюй
(А.Перижок)

Намалюй мені, очі та вії
Щоб розплющить змогла і побачить.
Як народжуєш в день нові зорі
І як у ночі ти народжуєш світло.

Намалюй мені руки, благаю
Обійму ними всесвіт порожній
Це не крила, але я літаю
У безодні порожній, холодній

Намалюй мене на зимовому склі візерунком.
Намалюй на піску у пустелі.
Намалюй мене, хмарами в небі.
Намалюй, але не схожей на себе.

Намалюй мені серце у грудях
Щоб любов...Ні, не хочу!
Я самотня, самотня, самотня
Цим мені лише біди наврочиш

11 хвилин
(А.Перижок)

Руйную останній свій міст.
Не має тут місця мені.
Рідним лишаю я лист.
Майбутнє лишаю собі.
Кличуть великого міста вогні.

Лишається вир, обличчя змінюються.
З почуттів і думок нескінченний коктейль.
На інше часу не залишається.
11 хвилин на постель.

На полум’я поклавши долоні, по гострому лезу стрибаєш.
У власному живеш ти полоні. 11 хвилин ти кохаєш.
Вранці метеликом відлітаєш.

Навіщо прийшли ви – Янгол та Біс?
Життя моя – сцена, я ваш бенефіс.
Одному – душа, а іншому тіло.
До мене нікому нема із вас діла.
Одинадцять на кожного? Це майже мило.

Чому непотрібна, забута. Покинута.
Огидно зруйновані мрії мої.
Була богинею, та серед ночі вибухнула.
Бо біль і кохання тримала в собі.

Пробач, коханий, залиш їх собі.
Біс ти чи Янгол та все одно мені.

Божевільна
(А.Перижок)

Голос, я чую шепіт.
Але хто розмовляє зі мною?
У порожній кімнаті,
Де стіни душать ганьбою.

Божевільна, звідусіль чую стогін та плач.
Загубила, я тебе але мене ти пробач, бо я чую твій плач.

Зазирнула до себе у душу.
Порожнеча, її бачу очі.
Пекельне полум'я крає серце.

Бо розплела твої коси дівочі.
Та народила тебе пробач.
Бо я чую твій плач.

Більше не можу, прощаюсь з життям.
Повертаюсь до тебе, кохане дитя.
Пригорну я не тіло, а душу душею,
Я матір'ю хочу бути твоєю.

Вбивця
(А.Перижок)

Трапилось так, ти вбивця, я лише ціль.
У тебе безодня в душі, а я маю біль.

Скільки лишилось часу? Мені відповідь дай.
Можливо хвилина, - та трохи зі мною пограй.
Крізь скло із хрестом мене роздивляєшся ти.
Зараз для мене ти бог, бо знаєш як і коли.

Вбий мене, вбий. Я жертва твоя.
Не буду благати тебе, бо ти то є я.
Прийди за мною вночі і тихо поклич.
Я стану наступною з мільйона облич.
З мільйона облич.

Жадаєш почати цю гру ?
Тіло тремтить.
Думки зупинились. Чекаєш.
Остання ця мить.

Відлік на старт ти даєш і куля летить.
Поцілунок зі смертю – кричиш.

Ти теж щойно помер.

Із кожною жертвою ти, ти до інших ідеш сфер.
Убий, ще раз убий.
Мій кавалер.

Сіра безодня думок. Тепер ти то є я.
Знов ти граєш в цю гру.
Вона остання твоя.

Ролі змінились, інший споглядає у скло.
Сльози. Убий мене. Сльози.
І все. Загуло.

Життя
(А.Перижок)

Сповите журбою життя,
В колиску нема вороття,
Серце стогне та плаче,
Така його сіра вдача.

Та треба боротись
Треба хотіти
Завжди намагатись в гору злетіти
Шукати в очах
Приховане щастя
Долати, долата життєві напастя
Та раптом до тиші
Звертаються тягнуться плачуть сірії миші
Навколо як вищі
Підгоняють зваблюють заважають інші
"-Не треба" благаєш,
Залиште мене із собою
Навколо життя, як гра,
Що обернеться твоєю ганьбою.

І все і у землю
Один на один, як янгол, як біс
Усе закінчилось
Це твій бенефіс.

Час
(А.Перижок)

У нескінченному коловороті часу
Не зупиняючись ні на хвилину
Шукаємо ми долю свою,
Втрачаючи в собі людину.

Тік-так, Тік-так
Годинник рахує людина турбується,
Дивися, по колу спливає життя,
Невже тебе це не стосується?
Подивись на свій фотоальбом,
Там вже давно все намальовано.
І на кожній сторінці лише якась мить,
Та на середині ти вже схвильовано.
Дивишся, як спливає життя,
Бо розумієш, що минулому нема вороття.

Крок за кроком, життєва пустеля,
Блакитна підлога та жовта стеля.
Ти за склом, пісочний годинник,
Жовтіє підлога, перетікає лічильник.
Майже втопився у піску, що рахує,
Час, генералом, повз тебе крокує,
Як ворог, якого не зупинити,
Та спробуй хоч раз майбутнє спинити.

Коректна ода ворогам

(Л.Костенко)

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.